Проект Закона о внесении изменений в Закон Украины «О банкротстве»
| Номер, дата реєстрації: | 0926-3 від 14.09.1998 |
| Сесія реєстрації: | 2 сесія III скликання |
| Суб’єкт законодавчої ініціативи: | Народний депутат України |
| Ініціатор(и) законопроекту: | Черновецький Л.М. III скликання |
| Авторський колектив | |
| Головний комітет: | Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій |
| Текст законопроекту та супровідні документи: |
Проект Закону 14.09.1998 |
Проходження законопроекту
| Останній стан: | Очікує розгляду |
| Останній етап проходження: | Доручено врахувати в іншому проекті (08.12.1998) |
Закон України
“Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Внести зміни до Закону України “Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України 1992 р., N31, ст. 440; 1993 р., N29, ст.308; 1994 р., N27, ст. 224), виклавши його у такій редакції: “Закон України “Про банкрутство”
Цей Закон визначає умови і порядок оголошення юридичних осіб неплатоспроможними боржниками, проведення їх санації, визнання банкрутами, а також проведення ліквідаційної процедури з мето задоволення вимог кредиторів.
Р о з д і л І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття банкрутства
1. Під банкрутством розуміється проведена в порядку, встановленому цим Законом, ліквідація юридичної особи внаслідок її неспроможності задовольнити в належний строк пред`явлені дo неї підтверджені доказами вимоги кредиторів, що виникли на підставі закону або договору (неплатоспроможність).
2. Юридична особа може бути визнана банкрутом, якщо вона:
не задовольнила протягом місяця визнані нею претензійні вимоги;
не сплатила протягом трьох місяців податки та інші обов`язкові платежі, строк сплати яких наступив;
не сплатила протягом місяця борг за виконавчими документами; не сплатила протягом місяця борг за визнаними нею розпорядженнями органів, що мають право провадити безспірне стягнення.
Стаття 2. Суб`єкти банкрутства
За наявності підстав, зазначених у частині 2 статті 1 цього Закону, банкрутом може бути визнана будь-яка юридична особа, за винятком державних установ, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб, для ліквідації яких законами України встановлений особливий порядок.
Стаття 3. Кредитори
1. Кредиторами у розумінні цього Закону є фізичні або юридичні особи, які мають підтверджені доказами майнові вимоги до юридичної особи-боржника, які виникли на підставі закону чи договору, включаючи вимоги по платежах до Державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів, а також по платежах з загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Особи, майнові вимоги яких до боржника забезпечені заставою, вважаються кредиторами у розумінні цього Закону, якщо заставленого майна, на яке звернуто стягнення, не вистачило для задоволення їх вимог.
2. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, вони повинні зібрати збори кредиторів. Права таких зборів визначаються цим Законом та угодою між кредиторами.
Стаття 4. Процедури, що застосовуються до боржника
Відповідно до цього Закону до боржника застосовуються:
1) оголошення його неплатоспроможним;
2) санація;
3) визнання боржника банкрутом та реалізація його майна;
4) припинення (реорганізація чи ліквідація) боржника-банкрута.
Стаття 5. Законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство
1. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом з урахуванням вимог Арбітражного процесуального кодексу України.
2. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються також Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
3. Законами України можуть бути встановлені особливості банкрутства окремих видів юридичних осіб.
4. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 6. Органи, що розглядають справи про банкрутство
Справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами України за місцезнаходженням боржника.
Стаття 7. Державне Агентство України з питань банкрутства
1. Розробку та реалізацію державної політики, спрямованої на запобігання банкрутству державних підприємств, організацій, установ (далі – державних підприємств), а також інших юридичних осіб, здійснює Державне Агентство України з питань банкрутства (далі – Агентство з питань банкрутства).
2. Основними завданнями Агентства з питань банкрутства є:
реалізація заходів щодо запобігання банкрутства державних підприємств, організацій, установ, господарських товариств, частка у яких належить державі, а також інших юридичних осіб;
представництво інтересів держави в справах про банкрутство державних підприємств та у ліквідаційних комісіях державних підприємств-банкрутів;
представництво інтересів держави, державних органів та підприємств як кредиторів в справах про банкрутство інших юридичних осіб та у їх ліквідаційних комісіях;
виконання функцій розпорядника майна щодо державних підприємств;
здійснення заходів по реорганізації та санації державних підприємств, щодо яких порушені справи про банкрутство;
організація підготовки та навчання фахівців з питань банкрутства;
визначення засобів масової інформації, у яких можуть бути опубліковані оголошення про банкрутство.
3. Агентство з питань банкрутства виконує також інші функції відповідно до цього Закону та Положення про Агентство з питань банкрутства, яке затверджується Президентом України.
Р о з д і л ІІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО
Стаття 8. Сторони
Сторонами при розгляді справи про банкрутство в арбітражному суді є кредитор, який порушив справу про банкрутство, інші кредитори, майнові вимоги яких до боржника визнані арбітражним судом, боржник, юридичні та/або фізичні особи, які подали заяву про санацію боржника, а при розгляді справи про банкрутство державного підприємства – також Агентство з питань банкрутства.
Стаття 9. Підстави для порушення справи про банкрутство
1. Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кредитора до арбітражного суду.
2. Кредитор може звернутись до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство за наявності обставин, зазначених в пункті 2 статті 1 цього Закону.
Стаття 10. Заява про порушення справи про банкрутство
1. Заява про порушення справи про банкрутство повинна містити:
1) найменування арбітражного суду, до якого подається заява;
2) найменування кредитора, його місцезнаходження, якщо кредитор є юридичною особою; прізвище, ім`я, по-батькові, його місце проживання, якщо кредитор є фізичною особою.
3) найменування боржника, його місцезнаходження;
4) найменування відомих кредитору установ банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника;
5) виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням розміру боргу, в тому числі реквізити невиконаного розрахункового документа про безспірне списання коштів з рахунка боржника (в разі його наявності) та дату його надходження до банку;
6) перелік документів, що додаються до заяви.
2. До заяви додаються:
1) документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника;
2) документ про сплату державного мита.
3) документи, що підтверджують направлення боржнику копії заяви щодо порушення справи про його банкрутство.
3. Заява про банкрутство розглядається арбітражним судом, якщо до боржника пред`являються вимоги на суму більше 100 мінімальних розмірів заробітної плати.
4. Одночасно з поданням заяви кредитор зобов`язаний направити боржнику копію заяви про порушення справи про банкрутство та копії всіх доданих до неї документів, окрім тих, які вже знаходяться в розпорядженні боржника.
Стаття 11. Відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство
1. Арбітражний суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
1) боржник не є юридичною особою;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої юридичної особи;
3) вимоги, які пред`являються до боржника, є меншими від суми, встановленої частиною 3 статті 10 цього Закону.
4) в інших випадках, передбачених Арбітражним процесуальним кодексом України.
2. Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути перевірено в порядку нагляду. У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Стаття 12. Повернення заяви про порушення справи про банкрутство
1. Арбітражний суд не пізніше пяти днів з дня надходження повертає заяву кредитора і додані до неї документи без розгляду, якщо:
1) заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) у заяві не зазначено найменування кредитора, боржника, їх адреса та інші відомості, перелічені в частині 1 статті 10 цього Закону;
3) не подано доказів звернення до установи банку за одержанням з боржника заборгованості, якщо вона відповідно до законодавства має бути одержана через банк;
4) не подано документів, зазначених в частині 2 статті 10 цього Закону;
5) заявником не дотримані строки, зазначені у частині 2 статті 1 цього Закону.
6) в інших випадках, передбачених Арбітражним процесуальним кодексом України.
2. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до арбітражного суду після усунення допущеного порушення.
3. Ухвалу про повернення заяви про порушення справи про банкрутство може бути перевірено в порядку нагляду. У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Стаття 13. Відкликання заяви про порушення справи про банкрутство
Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявником до опублікування у друкованому засобі масової інформації оголошення про порушення справи про банкрутство.
Стаття 14. Порушення провадження у справі про банкрутство
1. Арбітражний суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви виносить і надсилає боржникові, власникові його майна або упов новаженому ним органу та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.
В ухвалі зазначаються відомості про прийняття заяви і призначення справи до розгляду у попередньому засіданні, час і місце його проведення, а також витребуються необхідні для розгляду справи матеріали, зокрема, бухгалтерський баланс, довідки про номери рахунків боржника в установах банків і дані про наявність на них коштів та інші документи, що свідчать про фінансове і майнове становище боржника.
2. В разі порушення справи щодо державного підприємства ухвала надсилається також Агенству з питань банкрутства.
3. Якщо боржником є державне підприємство, щодо якого є рішення про приватизацію, суддя виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до прийняття рішення по справі про банкрутство боржника.
4. Якщо боржником є акціонерне товариство, яке проводить підписку або розповсюдження акцій, суддя виносить ухвалу про зупинення емісії акцій до прийняття рішення по справі про банкрутство боржника.
5. Якщо справа про банкрутство порушена внаслідок неспроможності сплатити борг за виконавчими документами, суддя одночасно з винесенням ухвали про порушення справи зобов’язує заявника зробити оголошення, передбачене частиною 1 статті 16 цього Закону.
6. Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство може бути перевірена в порядку нагляду.
7. З моменту винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство власник (власники) майна боржника або уповноважений ним орган позбавляються права на реорганізацію чи ліквідацію боржника без згоди кредиторів (їх зборів), а учасник товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повного та командитного товариства – права на вихід із товариства без згоди кредиторів (їх зборів).
8. За клопотанням боржника, заявника або інших кредиторів арбітражний суд може призначити проведення аудиторської перевірки майнового та фінансового стану боржника.
Стаття 15. Забезпечення майнових інтересів кредиторів
1. Арбітражний суд за своєю ініціативою або за клопотанням заявника, а після утворення зборів кредиторів – за їх клопотанням для забезпечення майнових інтересів кредитора має право вжити щодо боржника, його майна та майнових прав заходи, передбачені статтею 67 Арбітражного процесуального кодексу України.
2. Про забезпечення майнових інтересів кредитора виноситься ухвала, що може бути перевірена в порядку нагляду.
Стаття 16. Попереднє засідання арбітражного суду
1. У попередньому засіданні, яке проводиться не пізніше ніж через месяць з дня порушення справи про банкрутство, арбітражний суд оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і представників банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, розглядає їх клопотання.
2. Якщо за результатами попереднього засідання заява кредитора буде визнана обгрунтованою, арбітражний суд оголошує боржника неплатоспроможним, зобов`язує заявника подати до одного із друкованих засобів масової інформації, визначених відповідно до частини 2 статті 7 цього Закону, оголошення про порушення справи про банкрутство, в якому повинні міститися: повне найменування боржника, його адреса, банківські реквізити, найменування та адреса арбітражного суду, номер справи, а також може призначити розпорядника майна боржника.
3. Метою зазначеного оголошення є виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.
4. У разі встановлення на попередньому за сіданні обставин, внаслідок яких заява про порушення справи про банкрутство буде визнана необгрунтованою, арбітражний суд виносить ухвалу про припинення справи.
Стаття 17. Розпорядник майна боржника
1. Арбітражний суд до винесення ухвали про санацію боржника або до визнання боржника банкрутом може за клопотанням кредитора-заявника, а після скликання зборів кредиторів - за їх пропозицією призначити юридичну або фізичну особу розпорядником майна боржника. Кредитор та юридичні особи, учасником яких є кредитор, не можуть бути розпорядником майна.
2. Розпорядником майна комерційного банку призначається Національний банк України, який здійснює ці повноваження згідно з правами, передбаченими Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
3. Розпорядником майна державного підприємства призначається
Агентство з питань банкрутства.
4. Основною функцією розпорядника майна є контроль за підприємницькою і господарською діяльністю боржника з метою збереження його майна і грошових коштів боржника для задоволення претензій кредиторів.
5. Розпорядник майна:
1) дає згоду на проведення боржником операцій по відчуженню майна та використанню грошових коштів понад суму, встановлену ухвалою про його призначення;
2) у разі здійснення вказаних у пункті 1 частини 5 цієї статті операцій без згоди розпорядника зупиняє або припиняє їх проведення, а також відстороняє від роботи винних у цьому посадових осіб;
3) здійснює постійний контроль за господарською діяльністю боржника;
4) перевіряє правильність проведення розрахунків за зобов`язаннями боржника;
5) забезпечує зосередження грошових коштів боржника на його основному розрахунковому рахунку;
6) у разі виявлення порушень, пов`язаних з обліком майна і матеріальних цінностей, а також розрахунками боржника, що можуть свідчити про злочинну діяльність або створення умов для такої діяльності, передає наявну інформацію та матеріали з цих питань відповідним правоохоронним органам.
6. Розпорядник майна має право:
1) знайомитись з усією документацією, що стосується діяльності боржника, включаючи документи, що містять комерційну таємницю, після прийняття зобов’язання про її збереження;
2) отримувати інформацію про рух грошових коштів боржника на його рахунках як від самого боржника, так і від кредитної установи, що його обслуговує;
3) отримувати інформацію щодо зобов`язань боржника перед іншими юридичними та фізичними особами.
7. Розпорядник майна не має права втручатись в оперативно-господарську діяльність боржника, за винятком повноважень, передбачених частинами 5 та 6 цієї статті.
8. За невиконання розпоряджень розпорядника майна посадові особи боржника несуть дисциплінарну, майнову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
9. Розпорядник майна-юридична особа призначає представника, який від її імені здійснює функції, зазначені в частинах 4-6 цієї статті.
10. Фізичні особи, які можуть бути призначені розпорядником майна, або представляють юридичних осіб-розпорядників майна, повинні мати відповідну професійну підготовку та пройти атестацію в порядку, визначеному Агентством з питань банкрутства. Агентство з питань банкрутства веде реєстр осіб, які можуть бути розпорядниками майна боржника.
11. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення своїх повноважень.
12. Арбітражний суд на прохання зборів (комітету) кредиторів, а у випадку неналежного виконання розпорядником покладених на нього обов`язків також за власною ініціативою може своєю ухвалою замінити розпорядника майна іншою особою.
13. Якщо боржником є державне підприємство, то розпорядником його майна призначається Агенство з питань банкрутства.
Стаття 18. Виявлення кредиторів
1. Кредитори протягом місяця з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство, незалежно від терміну виконання зобов`язань, подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
2. Арбітражний суд протягом двадцяти днів після закінчення терміну, встановленого у частині 1 цієї статті, розглядає ці вимоги, своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена в порядку нагляду.
3. За подання заяви кредитора з майновими вимогами до боржника справляється державне мито згідно з законодавством.
4. Заяви, подані з порушенням терміну, встановленого в частині 1 цієї статті, повертаються без розгляду не пізніше п`яти днів з дня їх отримання, про що виноситься ухвала. Ухвалу про повернення заяви без розгляду може бути перевірено в порядку нагляду.
Стаття 19. Санація
1. Під санацією розуміється повне чи часткове задоволення санатором вимог кредиторів на погоджених з ними умовах в обмін на отримання санатором майнової вигоди за рахунок майна чи майнових прав боржника. Умови санації можуть включати реорганізацію боржника та повну або часткову передачу санатору права власності на майно боржника.
2. Умовами санації може бути передбачено перетворення боржника в господарське товариство та передача санатору акцій (часток, паїв) в розмірі, який відповідає розміру заборгованості боржника перед кредиторами з визнаними арбітражним судом вимогами.
Стаття 20. Виявлення санаторів
1. Юридичні та фізичні особи, які мають бажання провести санацію боржника, у тому числі його кредитори та Агенство з питань банкрутства, у термін, встановлений частиною 1 статті 18 цього Закону, подають до арбітражного суду письмові заяви про санацію боржника з зобов`язанням про переведення на них боргу та умовами санації, а також документами, які підтверджують їх спроможність виконати зобов`язання по санації боржника. Декілька осіб можуть подати єдину заяву про санацію.
2. Арбітражний суд протягом 5 днів після закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 18 цього Закону, виносить ухвалу про прийняття заяви про санацію до розгляду і передає усі отримані заяви про санацію на розгляд зборів (комітету) кредиторів.
3. Заява про санацію, подана з порушенням терміну, встановленого в пункті 1 статті 18 цього Закону, повертається без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її отримання, про що виноситься ухвала. Ухвалу про повернення заяви без розгляду може бути перевірено в порядку нагляду.
4. Заява про санацію може бути відкликана в будь-який момент до прийняття зборами кредиторів рішення про згоду на санацію на умовах, зазначених у заяві.
Стаття 21. Збори та комітет кредиторів
1. Протягом 5 календарних днів після закінчення терміну, встановленого у частині 2 статті 18 цього Закону, арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов`язує кредиторів з визнаними майновими вимогами скликати збори за їх участю та за участю осіб, заяви яких про санацію боржника прийняті арбітражним судом.
2. На зборах кредиторів розглядаються наступні питання:
1) створення, при необхідності, комітету кредиторів, затвердження положення про нього та обрання голови та секретаря комітету;
2) розгляд пропозицій осіб, що подали до арбітражного суду заяви про санацію і заяви яких прийняті арбітражним судом;
3) обрання представників до ліквідаційної комісії;
4) оплата спільних витрат, необхідних для захисту їх інтересів;
5) інші питання, необхідні для захисту інтересів кредиторів.
3. Рішення зборів кредиторів вважається прийнятим, якщо за нього проголосували кредитори, які мають більше половини загальної суми претензій. Збори є правочинними за присутності на них кредиторів, які мають більше половини загальної суми претензій.
4. Якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб, зборами кредиторів утворюється комітет кредиторів. Робота комітету провадиться, а його рішення приймаються в порядку, встановленому для зборів кредиторів.
5. Повноваження та склад комітету кредиторів можуть бути переглянуті на зборах кредиторів шляхом внесення змін до рішення, яким вони затверджувались.
6. Рішення про створення комітету та надані йому повноваження надсилається арбітражному суду.
7. Якщо кількість кредиторів не перевищує десяти, вони можуть замість створення комітету кредиторів надати відповідні повноваження одному із кредиторів. Рішення про це надсилається арбітражному суду.
8. Збори та комітет кредиторів діють до прийняття ухвали про ліквідацію (реорганізацію) банкрута, а у разі прийняття рішення про санацію – до завершення виконання її умов.
9. У загальних зборах та на засіданнях комітету кредиторів мають право брати участь з правом дорадчого голосу розпорядник майна та представники власника юридичної особиборжника та її трудового колективу.
Стаття 22. Прийняття рішення про санацію
1. Кредитори розглядають пропозиції щодо санації на зборах кредиторів. В разі створення комітету кредиторів пропозиції розглядаються на його засіданні, якщо комітету надані відповідні повноваження. Пропозиція про санацію вважається прийнятою, якщо з нею погодились кредитори, загальна сума вимог яких становить не менш як 2/3 боргу.
2. Якщо умови санації прийняті, кредитори та санатор укладають угоду про умови та порядок погашення боргу. Угода має передбачати погашення боргу на рівних умовах всім без винятку кредиторам, гарантії виконання санатором зобов`язань щодо погашення боргів та відповідальність санатора перед кредиторами.
3. Голова зборів або голова комітету кредиторів подає до арбітражного суду протокол з прийнятим рішенням, в якому вказується порядок та строки погашення санатором заборгованості боржника перед кредиторами, а також підписані договори про реструктуризацію боргу. Протокол підписується учасниками зборів кредиторів або членами комітету кредиторів та санатором.
Кредитори, які голосували проти порядку й строків погашення заборгованості, можуть зазначити в протоколі особливу думку.
4. Протягом п`яти днів після прийняття кредиторами умов санації арбітражний суд виносить ухвалу про проведення санації та припинення провадження у справі про банкрутство. В ухвалі затверджуються умови:
1) переведення боргу на санатора;
2) виплати санатором боргу кредиторам (строк, послідовність, черговість);
3) реорганізації боржника, передачі його майна і майнових прав санатору.
5. Рішення про санацію може бути скасовано арбітражним судом за заявою зборів (комітету) кредиторів в разі невиконання її умов.
Стаття 23. Особливості санації державного підприємства
1. Санація державного підприємства може здійснюватися також шляхом перетворення його в відкрите акціонерне товариство з подальшим продажем його акцій (або їх частини) на відкритих торгах (аукціоні) відповідно до законодавства України.
2. Кошти, одержані від продажу акцій, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів відповідно до встановленої цим Законом черговості. Кошти, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, спрямовуються до Державного бюджету України.
3. В разі відсутності покупців акцій за згодою кредитора його вимоги можуть бути задоволені шляхом передачі йому відповідної кількості акцій новостворюваного товариства. У разі відмови кредитора від отримання таких акцій вони можуть бути придбані іншими кредиторами. Кошти, одержані у цих випадках, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, які відмовилися від придбання акцій. Кошти, що залишилися після задоволення вимог таких кредиторів, спрямовуються до державного бюджету України.
4. Переважним правом щодо проведення санації державних підприємств користується Агенство з питань банкрутства. Умови санації державного підприємства, якщо санатором виступає інша особа, узгоджуються з Агенством з питань банкрутства.
Стаття 24. Залишення заяви кредитора та особи, яка виявила бажання взяти участь у санації боржника, без розгляду
1. Арбітражний суд залишає заяву кредитора про порушення справи про банкрутство або про наявність майнових вимог до боржника без розгляду, якщо:
1) наявні підстави, зазначені у статті 10 цього Закону;
2) заяву відкликано;
3) не подані витребувані арбітражним судом документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника і розмір його боргу;
4) кредитором пропущено строк, зазначений у частині 1 статті 18 цього Закону.
2. Арбітражний суд залишає заяву особи, яка виявила бажання взяти участь у санації боржника, без розгляду, якщо:
1) заяву подано без підпису, підписано неповноважною особою або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) не визначені умови санації (умови та строк виконання боргових зобов`язань, характер компенсації, яку санатор бажає отримати за рахунок боржника, умови реорганізації, приватизації боржника тощо);
3) заяву відкликано.
3. Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
Стаття 25. Визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури
1. Арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру за відсутності пропозицій щодо проведення санації або недосягнення згоди щодо порядку та строків погашення заборгованості між кредиторами та санаторами протягом місяця з дня проведення перших зборів кредиторів.
2. Про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури арбітражний суд приймає постанову, якою також можуть бути призначені члени ліквідаційної комісії. У будь-якому випадку у постанові має бути зазначена кількість членів ліквідаційної комісії.
3. Копія постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури надсилається:
1) юридичної особі, яка визнана банкрутом;
2) кредиторам;
3) власникові майна банкрута або уповноваженому ним органу;
4) трудовому колективу банкрута;
5) органу, що здійснив державну реєстрацію банкрута;
6) Агентству з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство;
7) державній податковій інспекції за місцезнаходженням боржника;
8) банкам, що обслуговують банкрута;
9) розпоряднику майна юридичної особи – боржника.
4. В разі відсутності підстав для визнання боржника банкрутом арбітражний суд приймає ухвалу про відмову у визнанні боржника банкрутом.
5. Якщо в судовому засіданні боржник на дасть переконливі докази своєї спроможності протягом місяця задовольнити вимоги кредитор ів, арбітражний суд приймає ухвалу про зупинення провадження по справі на цей строк. По закінченні цього строку арбітражний суд поновлює провадження і розглядає справу по суті.
Р о з д і л ІІІ ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА
Стаття 26. Ліквідаційна процедура та її мета
Ліквідаційна процедура - це здійснення щодо визнаного банкрутом боржника заходів, пов`язаних із задоволенням вимог кредиторів, та реалізація майна банкрута з метою задоволення визнаних арбітражним судом майнових вимог кредиторів.
Стаття 27. Наслідки визнання боржника банкрутом
1. З моменту визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури:
1) припиняється підприємницька та господарська діяльність банкрута, окрім діяльності, необхідної для підтримання в належному стані його майна (угоди з електро-, тепло-, водопостачання тощо);
2) забороняється відчуження майна банкрута та погашення його зобов`язань поза межами ліквідаційної процедури;
3) строки виконання всіх боргових зобов`язань банкрута вважаються такими, що настали;
4) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені) за всіма видами заборгованості банкрута, у тому числі по податкових зобов`язаннях.
2. Всі претензії майнового характеру з цього моменту можуть бути пред`явлені тільки у межах ліквідаційної процедури.
Стаття 28. Функції арбітражного суду у ліквідаційній процедурі
Після визнання боржника банкрутом арбітражний суд:
1) протягом 5 днів окремою ухвалою призначає членів ліквідаційної комісії, якщо вони не призначені у постанові про визнання боржника банкрутом;
2) приймає рішення за скаргами на дії учасників ліквідаційної процедури;
3) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Стаття 29. Ліквідаційна комісія
1. Ліквідаційна комісія утворюється у складі від 7 до 11 осіб. До ліквідаційної комісії входять три представники зборів або комітету кредиторів, по одному представнику від власника майна банкрута або уповноваженого ним органу та від банку (у разі банкрутства державного підприємства - представник Агентства з питань банкрутства), що здійснює розрахунково-касове обслуговування основного рахунку банкрута, та інші особи за пропозиціями учасників ліквідаційної процедури.
2. Перше засідання ліквідаційної комісії може розпочатися після призначення двох третин її повного складу.
3. На першому засіданні ліквідаційна комісія з числа своїх членів обирає голову комісії, який має право підпису рішень, що приймаються ліквідаційною комісією, і до якого переходять функції керівника юридичної особи. Рішення ліквідаційної комісії приймаються простою більшістю голосів членів ліквідаційної комісії, присутніх на її засіданні. Засідання ліквідаційної комісії правомочні, якщо на них присутні дві третини її повного складу.
4. Ліквідаційна комісія:
1) управляє майном банкрута;
2) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
3) визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею відповідно до цього Закону;
4) складає ліквідаційний баланс, який містить відомості про ліквідаційну масу та заявлені кредиторами вимоги;
5) визнає претензії кредиторів, подані після закінчення строку, зазначеного у частині 1 статті 16 цього Закону;
6) надає арбітражному суду та кредиторам необхідну інформацію про матеріальний та фінансовий стан боржника;
7) вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості;
8) реалізує майно банкрута та здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів;
9) проводить звільнення з роботи працівників банкрута.
Стаття 30. Ліквідаційна маса
1. Під ліквідаційною масою розуміються усі види майнових активів банкрута, що належать йому на праві власності або повного господарського відання за винятком заселеного житлового фонду та об`єктів їх забезпечення, які у разі банкрутства передаються до комунальної власності.
2. До ліквідаційної маси включаються також майнові активи інших осіб, які відповідно до законодавства або установчих документів банкрута відповідають за його зобов`язаннями.
Стаття 31. Відшкодування витрат розпоряднику майна та членам ліквідаційної комісії
1. Порядок відшкодування витрат розпоряднику майна та членам ліквідаційної комісії визначається арбітражним судом за пропозицією зборів (комітету) кредиторів.
2. Відшкодування витрат розпоряднику майна та членам ліквідаційної комісії здійснюється за рахунок коштів, що направляються на погашення визнаних арбітражним судом вимог кредиторів.
3. За рішенням зборів (комітету) кредиторів розпоряднику майна та членам ліквідаційної комісії можуть здійснюватися авансові виплати для відшкодування їх витрат за рахунок коштів кредиторів.
Стаття 32. Визнання недійсними дій боржника, вчинених до визнання його банкрутом
1. Арбітражний суд за клопотанням розпорядника майна або кредиторів, а також самого боржника вправі:
1) визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо її укладено в інтересах заінтересованої особи з боку боржника;
2) визнати недійсною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття на себе зобов`язань протягом 9 останніх місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна чи несплати боргів або якщо боржник в результаті угоди отримав значно менше реальної ціни угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди;
3) визнати недійсною будь-яку угоду боржника, спрямовану на дострокове задоволення вимог окремих кредиторів, якщо вона була укладена після порушення провадження у справі про банкрутство.
2. Від імені боржника після оголошення його банкрутом заяву про визнання угоди недійсною підписує голова ліквідаційної комісії.
3. Положення цього пункту не поширюються на дії боржника, спрямовані на задоволення законних вимог кредиторів-заставодержателів.
Стаття 33. Оскарження рішення ліквідаційної комісії Кредитори, які вважають, що рішення ліквідаційної комісії порушують їх права та законні інтереси, мають право оскаржити ці рішення до арбітражного суду. За результатами розгляду заяви арбітражний суд приймає ухвалу.
Стаття 34. Інвентаризація та оцінка майна банкрута Інвентаризація та оцінка майна, на яке звертається стягнення, здійснюється ліквідаційною комісією в порядку, встановленому законодавством України.
Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.
Стаття 35. Реалізація майна банкрута
1. Рішення щодо порядку та способу продажу майна банкрута приймається ліквідаційною комісією. Протягом 3 днів про це рішення повідомлюються збори (комітет) кредиторів.
2. Про продаж майна на аукціоні ліквідаційна комісія обов`язково повідомляє через засоби масової інформації. В повідомленні вказується порядок продажу майна банкрута, склад, умови, строки і ціна придбання майна.
3. У випадку надходження однієї заяви майно реалізується за оголошеною ціною.
4. Якщо ліквідаційною комісією не отримано жодної заявки на купівлю майна, початкова ціна знижується на 15% і оголошується повторний продаж, який провадиться в порядку, визначеному цією статтею. В разі необхідності в такому ж порядку проводаться і наступні продажі.
5. Майно державних підприємств продається виключно на аукціонах.
Стаття 36. Черговість задоволення вимог кредиторів
1. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.
2. У першу чергу покриваються витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, витрати розпорядника майна.
3. У другу чергу задовольняються зобов`язання перед працівниками банкрута, громадянами, перед якими боржник несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх життю і здоров`ю – шляхом капиталізації відповідних платежів в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, вимоги кредиторів, забезпечені заставою, а для довірчих товариств або інших юридичних осіб, які залучали до своєї діяльності майно (кошти) довірителів (вкладників), – також вимоги громадян-довірителів (вкладників).
4. У третю чергу задовольняються визнані арбітражним судом майнові вимоги кредиторів, в тому числі вимоги щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, вимоги за платежами з загальнодержавного обов`язкового соціального страхування.
5. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів другої черги, заявлені після за кінчення строку, зазначеного у частині 1 статті 16 цього Закону.
6. У п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
7. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої.
8. У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, що належить кожному кредиторові.
9. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Стаття 37. Звіт ліквідаційної комісії
Після затвердження усіх розрахунків щодо реалізації майнових активів банкрута, задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія подає до арбітражного суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс. Арбітражний суд протягом п`яти днів після надходження звіту та ліквідаційного балансу виносить ухвалу про їх затвердження або призначення нового складу ліквідаційної комісії.
Стаття 38. Наслідки проведення ліквідаційної процедури
1. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд одночасно з ухвалою про затвердження звіту ліквідаційної комісії та ліквідаційного балансу виносить ухвалу про ліквідацію банкрута. Копія цієї ухвали надсилається органу, який здійснив державну реєстрацію банкрута.
2. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити усі вимоги кредиторів, юридична особа вважається вільною від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилась від боргів, лише у випадках, коли у неї залишилось майна менше, ніж вимагається для її функціонування згідно з законодавством.
Стаття 39. Звільнення працівників. Пільги і компенсації звільненим працівникам
1. Звільнення працівників банкрута проводиться відповідно до вимог Кодексу законів про працю.
2. Працевлаштування звільнених працівників провадиться відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”. На звільнених працівників банкрута поширюються гарантії, встановлені статтею 26 зазначеного Закону.
Стаття 40. Зберігання фінансово-господарських документів
1. В разі визнання боржника банкрутом засновники чи власники його майна, а також посадові особи банкрута (незалежно від форми власності) зобов`язані забезпечити належне оформлення та зберігання всіх фінансово-господарських документів та їх передачу ліквідаційній комісії.
2. За невиконання обов`язків, зазначених у частині 1 цієї статті, засновники або власники майна, а також посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.
3. Ліквідаційна комісія забезпечує зберігання цих документів протягом усього періоду її роботи.
4. Після закінчення роботи ліквідаційної комісії фінансово-господарські документи банкрута передаються до державної адміністрації, що його зареєструвала, для подальшого їх зберігання у місцевих державних архівних установах згідно із законодавством.
Стаття 41. Припинення провадження у справі
1. Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не є юридичною особою;
2) затверджено звіт ліквідаційної комісії в порядку, передбаченому статтею 37 цього За кону;
3) боржник виконав усі зобов`язання перед кредиторами;
4) в інших випадках, передбачених цим Законом та Арбітражним процесуальним кодексом України.
2. Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
Р о з д і л ІV ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набуває чинності з дня опублікування.
2. Справи про банкрутство, порушені арбітражними судами до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами, встановленими редакцією Закону “Про банкрутство” від 14 травня 1992 року з наступними змінами і доповненнями.
3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині що не суперечить йому.
4. Перелік засобів масової інформації, у яких можуть бути опубліковані оголошення про банкрутство, визначається Агентством з питань банкрутства протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом.
Проект
(14.09.98)