Персональный сайт Леонида Черновецкого

Проект Закона о внесении дополнения в Уголовный и Уголовно-процессуальный кодексы Украины (об ответственности за использование бюджетных средств)

Номер, дата реєстрації: 3148 від 20.02.2003
Сесія реєстрації: 3 сесія IV скликання
Суб’єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України
Ініціатор(и) законопроекту: Черновецький Л.М. IV скликання
Авторський колектив
Головний комітет: Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності
Інші комітети: Комітет з питань правової політики
Комітет з питань бюджету
Текст законопроекту та супровідні документи: Проект Закону 20.02.2003
Подання 20.02.2003
Пояснювальна записка 20.02.2003
Порівняльна таблиця 20.02.2003
Авторський колектив 20.02.2003
Документи, пов’язані із роботою: Висновок Головного науково-експертного управління 05.03.2003

 

Проходження законопроекту

Останній стан: Заслухано та знято з розгляду
Останній етап проходження: Проект не прийнято (20.01.2005)

Зв’язані законопроекти

Номер реєстрацiї 3148/П
Дата реєстрацiї 24.06.2003
Назва законопроекту Проект Постанови про відхилення проекту Закону України про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України 

висновок

на проект Закону України “Про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”

Законопроектом пропонується шляхом доповнення Кримінального кодексу України (далі – КК) новою статтею 210-1 встановити кримінальну відповідальність за використання бюджетних коштів, призначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування діяльності судів всіх рівнів та юрисдикцій, усупереч їх цільовому призначенню, у великих або особливо великих розмірах. За ці діяння передбачено встановити покарання у виді обмеження волі на строк від 2 до 5 років або позбавленням волі на строк від 2 до 10 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

В пояснювальній записці до проекту ця пропозиція обґрунтовується необхідністю боротьби з хронічним недостатнім фінансуванням судової системи і з існуючим ненадходженням до судів уже виділених для них коштів.

Проаналізувавши законопроект, Головне науково-експертне управління вважає за необхідне висловити до нього такі зауваження і пропозиції.

1. В Кримінальному кодексі України вже є аналогічна норма (ст. 210), яка передбачає кримінальну відповідальність за використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню у великих та особливо великих розмірах.

Під захистом норми ст. 210 КК знаходиться і порядок забезпечення бюджетними коштами судів всіх рівнів та порядок використання цих коштів.

Якщо ж йти запропонованим у проекті шляхом, то Особлива частина КК буде мати цілу низку однакових норм, які передбачатимуть використання усупереч їх цільовому призначенню бюджетних коштів, призначених для фінансування, наприклад: закладів освіти; Збройних Сили України; прокуратури; медичних установ; багатьох інших органів і установ, які також неналежним чином фінансуються із державного бюджету.

Отже, запропонований варіант захисту економічної незалежності судів не відповідає правилам побудови норм кримінального закону як з концептуальної, так і з техніко-юридичної сторони.

2. Слід зазначити, що не існує одного Закону України “Про Державний бюджет України”. Державний бюджет України, а відповідно і конкретні суми коштів на фінансування судової системи, ухвалюються Верховною Радою України на кожний рік. З огляду на це, неприйнятним є передбачене у пропонованій ст. 210-1 КК України формулювання, згідно з яким злочинним визнається “використання службовою особою бюджетних коштів, призначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування судів…”.

3. Загалом, з урахуванням того, що відповідні діяння вже криміналізовані, “корінь зла” полягає не у відсутності ефективної кримінально-правової норми, а в її обов‘язковому застосуванні у всіх випадках, коли правоохоронні органи зобов’язані це робити відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

4. Крім того, проект містить й інші вади. Так, у ньому йдеться про великий та особливо великий розмір коштів, проте який саме розмір слід вважати таким, не визначається, а примітка до ст. 210 КК на ст. 210-1 не поширюється.

Проект визначає як злочин лише одне діяння. Тому неясно, чому в одному випадку за нього може бути призначено покарання у виді двох років обмеження волі (фактично це злочин невеликої тяжкості), а в іншому — десяти років позбавлення волі (тяжкий злочин).

Узагальнюючий висновок: передбачені Кримінальним кодексом України норми у достатній мірі забезпечують можливість притягнення осіб до кримінальної відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів у будь-якій сфері. Однак, враховуючи нинішній стан фінансування судової системи, важливість забезпечення незалежності судової влади для демократичного розвитку нашої держави, видається за можливе передбачити у КК України спеціальну норму про відповідальність за нецільове використання коштів, призначених для фінансування діяльності судів.

Керівник Головного управління                                      А. Мацюк

Н. д. України Л. М. Черновицький

Порівняльна таблиця

до проекту Закону України “Про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”

Чинна редакція

Пропонована редакція

 

Стаття 210-1. Порушення Закону України про Державний бюджет України щодо фінансування судів

Використання службовою особою бюджетних коштів, призначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування діяльності судів всіх рівнів та юрисдикцій, усупереч їх цільовому призначенню, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих або особливо великих розмірах, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п`яти років, або позбавленням волі на строк від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 112. Підслідність (частина перша) У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 132, 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, статями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 191, 209, 210, 211, 230, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 255, 256, 257, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 337, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 359, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 422, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про державну службу” та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

Стаття 112. Підслідність (частина перша)

У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 132, 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, статями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 191, 209, 210, 210-1, 211, 230, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 255, 256, 257, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 337, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 359, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 422, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про державну службу” та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

 

Народний депутат України 

 Л. М. Черновецький

Пояснювальна записка

до проекту Закону України “Про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”

1. Обгрунтування необхідності прийняття проекту

Конституцією України проголошена незалежність судової гілки влади. Зроблено це тому, що в демократичній державі інакше бути не може.

Скільки б ми не говорили, як зазначав ще Ходжа Насреддін, „халва-халва”, у роті солодко не стане. Не знаю, наскільки незалежним був суд у Російській імперії. Але, як юрист, я пам’ятаю, що терористку Віру Засуліч, яка з револьверу тяжко поранила генерала Трепова, справді незалежний царський суддя Анатолій Федорович Коні звільнив з-під варти з залу суду.

Незалежність суду на теренах України практично закінчилася, на жаль, у 1918 році. В тоталітарній державі незалежного суду бути не може за визначенням.

Не вірте тим, хто скаже, що вона, незалежна судова система, відновилася в Україні у 1991 році. Жебрацький суд (а в сучасній Україні суд – жебрацький) ніколи і ніде ще не був незалежним. І не буде. Він буде або залежним, або корупційним. Іншого не дано. Інколи залежність та корупційність жебрацького суду змішуються. Але в такому разі зазначений стан цементується, і це вже остаточно не суд. А без суду немає держави.

Що ми бачимо з року в рік? Державний бюджет України з різних причин, об’єктивних в тому числі, не може виділяти на фінансування судів достатні суми коштів. Це справжня драма суспільства та держави, тому що ніщо не є таким дорогим для народу як „дешевий” суд. Але навіть ті копійки, що передбачені на утримання судів, часто-густо до судів не доходять. Голова районного суду йде з протягнутою рукою до районних можновладців або комерсантів, просить гроші на ремонт даху, на конверти, чорнила, папір, на оплату телефонів тощо. А завтра він вже не незалежний. І винних начебто немає. Я ще не чув про судовий процес за обвинуваченням чиновника, який просадив гроші, призначені для судів.

Ми зобов’язані зробити реальну спробу виправити справу. Бачу таку можливість у встановленні досить суворої кримінальної відповідальності за розбазарювання коштів на фінансування судів всіх рівнів та юрисдикцій.

Мої опоненти можуть запитати: але ж є в Кримінальному кодексі України стаття 210 (порушення законодавства про бюджетну систему України), навіщо ж окремий склад злочину в кодексі? Відповідаю. Підніміть статистику, і ви зрозумієте, що ця норма мертвонароджена. Немає більш-менш значимого чиновника, якого б судили за „використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню”, притягають за цією статтею виключно чиновницьку дрібноту. Тільки конкретний склад злочину в кодексі надасть можливість схопити такого чиновника за руку, якщо він розбазарить кошти на утримання судів.

Мене також можуть запитати: а чому саме суди? Чому не вчителі та лікарі?

Так, і вчителі, і лікарі мені теж дорогі люди. Але моя депутатська пошта повна такого стогону виборців від „діяльності” наших судів, що я бачу першочерговість, болючість саме цієї проблеми. Я вже не кажу про те, що кількість невиконаних судових рішень в Україні давно, за моїми підрахунками, сягнула за мільйон. Мова йде про рішення, яких люди чекали від суду роками!

Доходить до повної анекдотичності. Суддям держава повинна оплатити вартість символу суддівства – мантії. Чиновники не дають суддям ці гроші. Судді звертаються до суду, суд вирішує – Державному казначейству гроші виплатити. А казначейство не платить. Таких задоволених судами позовів суддів до держави, як мене повідомили, вже є на суму більше 8 мільйонів  гривень.  І за невиконання судових рішень нікого не судять. Це – яскрава ілюстрація знущання чиновництва над суддею, його постійного приниження. А принижений суддя вже не незалежний суддя! Навіть суто психологічно.

Тільки коли ми почнемо судити чиновника, який поцупив у судді гроші на мантію та на поштові конверти, бюджетні кошти почнуть знаходити суддю. Тут у мене надія на те, що реальна перспектива лави підсудних та тюрми налякає чиновника. Не такі вже вони у нас безстрашні.

Чому ми „маємо, що маємо”? А тому, що жебрацький суд є вигідним. Його можна тримати на „короткій шворці”. Кому це вигідно? Чиновнику, до якого  голова суду прийде клянчити гроші на канцелярію, квартиру для судді тощо! А завтра чиновник „порекомендує” судді текст рішення чи вироку. І отут страждають життєві інтереси тих самих вчителів та лікарів…

2. Мета і завдання прийняття проекту

Основною метою запропонованого мною законопроекту є спонукання чиновництва доводити до всіх судів, до кожного судді сто відсотків тих коштів, які передбачені на їх фінансування Державним бюджетом України. За порушення – лава підсудних, реальне покарання.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту

Проектом пропонується внести до Кримінального кодексу України нової норми – статті 210-1 „Порушення Закону України про Державний бюджет України”, а до Кримінально-процесуального кодексу – доповнення до частини першої статті 112 „Підслідність”. Санкція статті 210-1 є адекватною санкції частини другої статті 210 Кримінального кодексу. Доповнення до Кримінально-процесуального кодексу передбачає проведення досудового слідства у справах за статтею 210-1 слідчими прокуратури, що відповідає принципу розслідування кримінальних справ щодо службових злочинів.

4. Фінансово-економічне обгрунтування

Прийняття цього Закону не викличе необхідність видатків з Державного бюджету України.

5. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Доведення до районних судів ста відсотків бюджетних коштів, які призначені на їх утримання, поліпшить умови роботи суддів. Судді, які будуть працювати і не думати, де взяти конверт, папір, як оживити відключений за несплату телефон, будуть працювати краще (і, дасть Бог, справедливіше). Людям, які з тих чи інших причин прийдуть до суду, буде легше вирішити свої проблеми. Тому, певен, соціально-економічні наслідки від прийняття запропонованого мною Закону будуть тільки позитивними.

Народний депутат України                                                                       Л.М.Черновецький

закон україни

Про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Доповнити Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 25-26, ст. 131; 2002, № 17, ст. 121; 2002, № 30, ст. 206) статтею 210-1 такого змісту:

„Стаття 210-1. Порушення Закону України про Державний бюджет України щодо фінансування судів

Використання службовою особою бюджетних коштів, призначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування діяльності судів всіх рівнів та юрисдикцій, усупереч їх цільовому призначенню, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих або особливо великих розмірах, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п`яти років, або позбавленням волі на строк від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.”

2. Частину першу статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України (Затверджений Законом від 28.12.60 (1000-05) Відомості Верховної Ради України, 1961, N 2 ст. 15), (Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N342а-05, від 27.06.61 (Від. N 28, ст. 342) N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст. 461), від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406), N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст. 677), від 18.01.66 (Від. N 4, ст.15), від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274), від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63), N 2631-07, від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101), N 117-08 від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278), N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260), N986-08 від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314), N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249), N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260), N 1937-08 від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271), N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222), N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445), N 52-09 від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371), N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418), N 1593-09 від 22.12.76 (Від. N 1, ст.3), N 1851-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131), N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341), N 3084-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.163), N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165), N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430), N 2942-10 від 24.12.81 (Від. N 1, ст.2), N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300), N6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203), N 6834-10 від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351), N 8627-10 від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321), N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787), N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224), N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539), N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст.750), N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N32 ст.631), N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N35 ст.674), N4981-11 від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008), N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016), N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N8 ст.212), N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N17 ст.427), N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N19 ст.481), N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N33 ст.808), N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184), N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N12 ст.96), N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N17 ст.148), N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N26 ст.276), N 8995-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15), N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N5 ст.60), N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N12 ст.194), N 9092-11 від 20.04.90 (Від. N18 ст.278), N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N20 ст.313), N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13), N597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34), N 647-12 від 18.01.91 (Від. N7 ст.45), N 661-12 від 28.01.91 (Від. N11 ст.106), N 838-12 від 18.03.91 (Від. N15 ст.178), N 1369-12 від 23.07.91 (Від. N45 ст.600), N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531), Законом Української РСР N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527); Законами України N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650), N 1960-12 від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142), N 1974-12 від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154), N 2354-12 від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457), N 2464-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508), N 2467-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510), N 2468-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511), N 2547-12 від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570), N 2613-12 від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600), N 2703-12 від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647), N2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35), N 2935-12 від 16.01.93 (Від. N 12 ст.97 ), N 2936-12від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98 ), N 2947-12 від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120), N 3039-12 від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189), N 3129-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228), N 3130-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229), N 3132-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230), N 3351-12 від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355), N3582-12 від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427), N 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49), N 3785-12від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58), N 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48), N 3888-12 від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111), N 4018-12 від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206), N 4043-12 від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238), N 137/94-вр від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342, N 174/94-вр від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381, N 218/94-вр від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409, N 246/94-вр від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429, N 299/94-вр від 16.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 8, N 305/94-врвід 20.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 9, N 64/95-вр від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64, N 282/95-врвід 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216, N 358/95-вр від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268, N360/95-вр від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271, N 323/96-вр від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294, N 386/96-вр від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247, N 388/96-вр від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249, N 530/96-вр від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21, N 44/97-вр від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102, N 552/97-вр від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306, N 85/98-вр від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149, N 210/98-вр від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241, N 1134-XIV (1134-14) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419, N 1288-XIV (1288-14) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34, N 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79, N 1483-III (1483-14) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123, N 1587-III (1587-14) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183, N 1685-III (1685-14) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240, N 1833-III (1833-14) від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392, N 1945-III (1945-14) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368, N 1981-III (1981-14) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389; Рішенням Конституційного Суду N 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.2000; Законами N 2114-III (2114-14) від 16.11.2000, ВРР, 2001, N 1, ст.3, N 2181-III (2181-14) від 21.12.2000 – набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44, N 2247-III (2247-14) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66, N 2362-III (2362-14) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117, N 2409-III (2409-14) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35, ст.187 – набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001 – про набуття чинності див. пункт 1 “Прикінцевих положень” Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234, N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117, N 2953-III (2953-14) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121, N 3082-III (3082-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208, N 3111-III (3111-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236, Рішенням Конституційного Суду N 3-рп/2003 (v003p710-03) від 30.01.2003) після цифр „210” доповнити цифрами „210-1”.

3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Проект внесений народним депутатом України
Л.М.Черновецьким (в\о 212)

Вернуться к законопроектам

Другие законопроекты

Наверх