Я народився 25 листопада 1951 року у Харкові. Батько – фронтовик, мати за освітою була юристом. Незабаром після мого народження батько і мати розлучилися, і моїм вихованням займався двір, в якому я зростав. Він і сформував мою вдачу та життєве кредо – бути завжди попереду і розраховувати лише на свої сили! На своєму шляху я зустрічав багато дуже добрих і мудрих людей, завдяки яким здобув чудову освіту і зробив у радянські часи блискучу кар'єру. Одразу після перебудови мені вдалося побудувати один із найбільших бізнесів в Україні, а також стати відомим політиком! Сьогодні я зосереджений на благодійності! Просто схиблений на цій чутливій у наші смутні часи темі. Я хочу віддати хоча б частину боргу простим людям, більшість з яких живе дуже погано і завдяки яким я став тим, ким сьогодні є...

Школа була для мене дуже важким випробуванням! Я усією душею ненавидів радянську шкільну систему освіти, яка заснована на приниженні індивідуальності та заохоченні доносів і підлабузництва з боку учнів! Я активно протестував, через що був вигнаний у восьмому класі зі школи. Тож у 14 років я покинув школу та пішов на роботу слюсарем-збиральником на Харківський авіаційний завод. Майже рік я пропрацював на заводі, а потім знову повернувся до школи, бо тоді радянська влада вимагала обов'язково здобути середню освіту.

Одразу після школи мене покликали до армії, до міліцейських військ у місті Дніпропетровську. Це, безумовно, найгірші роки мого життя… Роки фізичних та моральних принижень… Але я все ж таки зумів стати відмінником служби, і єдиний за всю історію військової частини був направлений для вступу до Харківського юридичного інституту!

Усі п'ять років навчання я буквально «поглинав» усі лекції з права, ставши найкращим студентом свого випуску, закінчив виш із «червоним» дипломом!

За відмінне навчання та службу в армії був направлений на відповідальну посаду старшого слідчого до Київської обласної прокуратури, тобто отримав посаду, на яку могла розраховувати тільки дуже перевірена і здатна людина, тому що закон того часу передбачав: посаду старшого слідчого міг отримати лише досвідчений працівник прокуратури, який прослужив в органах понад три роки! Тому для мого призначення знадобився спеціальний наказ генерального прокурора СРСР! У 1977 році я одружився зі своєю однокурсницею – Аліною Айвазовою, з якою прожив у шлюбі понад 30 років і від якоїмаю сьогодні двоє дітей та вісім онуків. Робота в прокуратурі збагатила мене великим досвідом слідчої діяльності. А у 2002 році наказом генерального прокурора України мені присвоєно почесне звання «Заслуженого працівника прокуратури України»!

Лише один рін — різниця у віці у моїх дітей Христини та Степана. Від доньки Христини у мене четверо онуків: Леонід, Іван, Аліна та Сергій. А від сина Степана також четверо: Леонід, Михайло, Степан та Аліса.

З власної ініціативи, що на ті часи було неймовірно і навряд чи мало повторення, я вперше в історії радянської прокуратури звільнився з неї за власним бажанням, бо вступив до аспірантури Харківського юридичного інституту. Нелегко це далося, звісно. Вже було двоє маленьких дітей. Але навколо мене завжди були добрі люди, вони й допомогли моїй родині буквально вижити у цей нелегкий час. І хоча я був відмінником в інституті, дисертація давалася важко. У мене був дуже сильний науковий керівник — професор, криміналіст Григорій Абрамович Матусовський, завдяки якому я вчасно захистив кандидатську на тему: «Методика розслідування розкрадань, скоєних посадовими особами у особливо великих розмірах».

У 1984 році я зайнявся науковою роботою і став заступником проректора Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У моє підпорядкування перейшли 18 тис. науковців, серед яких були 16 академіків та член-кореспондентів Академії наук! Я став наймолодшим заступником проректора з науки в історії Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка – одного з найбільших вишів СРСР!

Мені було майже сорок років, коли я заснував та очолив юридичний консультаційний центр «Правекс» (скорочення означає «право, економіка, соціологія»), що поступово переріс у концерн «Група Правекс», з якого пізніше виділився «Правекс Банк». У мене не було матеріальної підтримки та стартового капіталу, але я вирішив створити свою компанію. І бізнес у мене був вдалий!

Одним із перших в Україні я задекларував чесно зароблені великі доходи і на них створив «Правекс Банк», який знає вся країна. У період з 1992-го по 1996 роки був президентом концерну «Правекс», потім зайняв у ньому як єдиний засновник почесну посаду голови ради банку і з головою пішов у політику!

І тричі обирався ним по тому самому 212-му виборчому округу в Києві! Я завжди вважав, що треба створювати справедливу та порядну владу, яка б допомагала людям. Я ініціював багато законів, зокрема закони про захист суспільної моралі та повернення людям вкладів Ощадбанку СРСР, також був автором багатьох інших законів, які були прийняті не одразу, але згодом склали основну частину економічної стратегії України.

4 жовтня 1997 року мені присвоєно звання «Заслуженого юриста України» «за вагомі заслуги у зміцненні законності та правопорядку, високий професіоналізм».

У 1998 році був створений Благодійний фонд «Соціальне партнерство», який згодом став однією з найавторитетніших благодійних організацій України. Фонд обслуговував 1500 осіб щодня, надавав понад 25 безкоштовних послуг бездомним та малозабезпеченим людям.

Моя діяльність, а також благодійність, якою я займаюся багато років, принесли мені велику популярність серед киян. Я зрозумів, що багато хто з них мені довіряє, і висунув свою кандидатуру на посаду мера української столиці. І кияни мене підтримали. Я щиро хотів зробити життя в Києві кращим і вважаю, що дуже багато мені вдалося!

Я продав банк другій за розміром фінансовій групі в Італії Intesa Sanpaolo за 750 мільйонів доларів США. Ця угода була оцінена найавторитетнішим міжнародним бізнес-виданням Forbes як найуспішніша фінансова угода в Україні в 2008 році. І цього ж року я вдруге був обраний градоначальником Києва. 25 травня 2008 року мене офіційно визнали переможцем на позачергових виборах мера української столиці з результатом 431 561 голос виборців.

У зв'язку з політичними переслідуваннями та на знак протесту проти влади Януковича та його банди я з власної ініціативи пішов у відставку з посади мера Києва!

Ми разом із моїм сином Степаном створили інвестиційну компанію Chernovetskyi Investment Group. Основний капітал її становить $750 млн – це сума, отримана від продажу «Правекс Банку» у 2008 році. Фокус компанії – інтернет та IT, високі технології та інші перспективні напрямки. Степан взяв на себе повне управління компанією, як і іншими своїми та моїми бізнес-активами. А я зосередився на благодійності в Україні, а пізніше і в Грузії, де відкрив три дитячі будинки та узяв на утримання 600 прикутих до ліжка хворих та покинутих своїми дітьми старих.

До 66 років я повністю реалізував себе: створив один із найбільших банків України – «Правекс Банк», тричі обирався народним депутатом України та двічі – мером Києва! Залишок життя я хочу провести в Грузії – країні, яку люблю всім серцем і перед народом якої я схиляюся. Мені боляче дивитися, як більшість цих прекрасних людей живуть за межею бідності! Я знаю, як зробити життя кожного грузина кращим, щасливішим, комфортнішим, більш захищеним. Тому я вирішив створити партію «За щасливу Грузію» і брати участь у майбутніх парламентських виборах. Живу зараз і бачу своє майбутнє, лише працюючи на благо Грузії та народу Грузії! Я повністю присвячую себе благодійності та політичній діяльності!