Треба визнати, що ми живемо в країні, де люди мають різний достаток: один заробляє мільйон на день, інший – кілька тисяч гривень на рік.
У чому полягала моя ідея? Я хотів, щоб у Києві, в якому мешкають дуже багаті люди, їх не менше 20 %, саме ця частина городян несла витрати на оплату комунальних послуг шляхом диференціації тарифів: для багатих вони мають бути високими, для бідних – мінімально низькими.
Для заможних киян оплата комунальних платежів не була б такою обтяжливою, як для звичайного столичного пенсіонера. Бо очевидно, що забезпечені жителі Києва витрачають у ресторанах за один вечір більше грошей, ніж отримують за місяць якісь бабусі чи дідусі.
У майбутньому я хотів взагалі звільнити від сплати комунальних послуг киян, для яких ця стаття видатків – найважчий тягар, а таких на той час було близько 650–700 тисяч.
На першому етапі планувалося диференціювати тарифи для звичайних споживачів і для успішних компаній та підприємств, які мають високі прибутки – банки, казино, ресторани.
Загалом я знав, що підвищення тарифів – вкрай непопулярне рішення. І що ніхто, навіть ті, хто вірив мені і підтримував мої кроки, цьому не аплодуватимуть. Я не сподівався на оплески. І всі мої критики на той момент чудово знали: тарифи на комунальні послуги у Києві треба було підвищувати.
Метою підвищення тарифів було насамперед бажання відновити житлово-комунальну галузь столиці, щоб будинки та двори на кожній із вулиць мали столичний комфорт, щоб під'їзди були відремонтовані, сміття прибрано, ліфти працювали, нічні вулиці освітлені. Але ідея полягала у тому, щоб зробити це не за рахунок киян, яким після сплати за комунальні послуги вистачає лише на хліб та воду, а за рахунок багатих людей та успішних компаній, для яких підвищення тарифів не означає життя надголодь та неможливість купити необхідні для життя ліки…
30 жовтня 2008 року було ухвалено рішення сесії Київради про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. За моєю особистою ініціативою депутати проголосували за те, що тарифи для звичайних людей залишаться без зміни, а для особливо прибуткових комерційних підприємств будуть збільшені у 5–10 разів.
Після цього я підписав відповідне розпорядження, яке регламентувало підвищення тарифів насамперед для юридичних осіб у 1,08–9,5 разів, але згодом воно було скасовано Президентом України 20 листопада 2008 року.
27 листопада 2008 року було повторно підписано розпорядження голови КМДА щодо підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги для юридичних осіб, яке 12 січня 2009 року знову було скасовано Указом Президента.
У 2009 році знову було підготовлено та підписано розпорядження голови КМДА про підвищення тарифів на комунальні послуги для дев'яти категорій комерційних підприємств у 8,55 разів з 16 січня замість встановленого раніше підвищення для 11 категорій підприємств у 9,5 разів з 1 грудня.
Це розпорядження передбачало підвищення тарифів для казино та гральних закладів; нічних клубів та стрипбарів; барів у розважальних закладах; офісів політичних партій; бірж, ломбардів та агентств нерухомості; магазинів зброї, антикваріату, ювелірних виробів; операторів мобільного зв'язку; пунктів обміну валют; оцінювачів.
Таким чином, був зменшений перелік юридичних осіб з 11 до 9, для яких підвищувалися тарифи, а також виключені з нього автосалони та 3-, 4- та 5-зіркові готелі.
Усі тарифи для дев'яти видів юридичних осіб підвищилися у 8,55 разів: на опалення – на 40,65 до 46,03 грн/кв. м опалювальної площі в опалювальний сезон, на гарячу воду та водовідведення – на 125,13 до 141,7 грн/куб. м, на холодну воду та її відведення – на 33,98 до 38,48 грн/куб. м.
Відповідно, КМДА визнала таким, що втратило чинність, розпорядження від 27 листопада про підвищення тарифів на комунальні послуги для 11 категорій юридичних осіб у 9,5 разів, скасоване президентом Віктором Ющенком.
Але і нове розпорядження було згодом скасовано.
В результаті можна сказати, що протягом 2007–2009 років я хотів зробити соціально справедливі тарифи та запровадити понад 10 різних тарифів для різних груп користувачів насамперед для того, щоб витрати на житлово-комунальні послуги для соціально незахищених верств населення поступово знижувалися, а якість послуг, що надаються, тільки підвищувалася.